Сміттєпереробний завод для м. Дніпра – питання-мрія, яку місто не може втілити роками. Натомість, ідея зменшувати кількість відходів і заробляти – давно і активно втілюється в Європі. Не лише тому, що це корисно для екології, а і прибутково для бізнесу.

З 1 січня 2020 року вступила в дію Стратегія державної екологічної політики України на період до 2030 року. Серед іншого її мета збільшити переробку та утилізацію твердих побутових відходів і знизити навантаження на полігони, які до того ж часто не відповідають природоохоронним та санітарним нормам.

За стратегією, питання переробки має вирішити поява в Україні високотехнологічних комплексів утилізації. Деякі міста вже працюють над їх створенням.

Як Польща боролась зі сміттям

Польща при меншій кількості населення виробляє таку ж кількість відходів як і Україна.

Ще 12 років тому країна-сусідка мала серйозні проблеми. Тоді Польща вирішила послуговуватись технологією механіко-біологічної обробки: перетворення відходів на альтернативне паливо RDF та RSF. Паливо RDF на 80% складається із побутових відходів, і в невеликій частці із використаних шин, гумових відходів, осаду стічних вод та іншого.Альтернативне паливо з відходів стали використовувати для цементних заводів замість вугілля. Гігокалорія енергії палива RSF виходить дешевшою за вугілля, тому і цементному заводу це вигідно. Ідею масштабували на всю країну.Якщо у 2007-му цементний завод для свого виробництва використовував близько 80% вугілля і 20% альтернативного палива, то станом на 2016 рік 60% використаного палива було альтернативним. Окрім зменшення відходів це дозволило зменшити викиди СО2 цементних заводів в атмосферу. Всі шкідливі речовини залишаються в цементі.

Аналогічна ситуація із переробкою шин на цементних заводах і у Франції.

Таким чином, виробництво альтернативного палива ще й стимулює розвиток виробництва цементу.

Яку ідею хочуть впровадити в м. Дніпрі?

Зараз лише розробляються законопроєкти, які мали б сприяти втіленню Стратегії екологічної політики. Тим не менш над підприємствами аналогічними до польських вже працює Львів і Хмельницький за підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку.

Дмитро Хорішко, заступник директора «Агентства розвитку Дніпра» з інновацій, у рамках вебінару від представництва ЄС в Україні в рамках проєкту «Будуймо Європу в Україні» розповів, що шукає інвестора під таку ініціативу і м. Дніпро.

Дмитро Хорішко, заступник директора «Агентства розвитку Дніпра» з інновацій

«Цей метод не новий. Він використовується від Японії і до Америки. Фактично існує дві принципові великі технології – пряме спалювання сміття і механіко-біологічна обробка відходів, яка дозволяє розділити сміття, відібрати і продати цінне», – каже Хорішко.

Проєкт про ефективне управління відходами в Україні вирішили втілювати у м. Дніпрі ще 4 роки тому. Мали навіть інвестора, але згодом він відмовився.

Зараз на сміттєвому полігоні Дніпра щороку утворюється 700 тисяч тонн відходів.

За проєктом це мало б бути державно-приватне партнерство, а комплекс з надання послуг по прийманню та відновленню відходів за технологією МБО мав би переробляти 300 тонн відходів на рік. Вартість створення такого проєкту 35 мільйонів євро, проте вже за 5 років він мав би окупитись.

Каже, зацікавлені саме в такому способі боротьби з відходами, бо це поліпшує екологічний стан із викидами в цементній галузі, і створює додаткову індустрію, і додатковий ВВП.

Проте, коли інвестор знайдеться, то прийдеться збільшити тариф на вивіз сміття. У випадку м. Дніпра мова йде про зростання у межах 25 гривень на місяць на особу.

«Або люди заплатять за це прямими своїми коштами, або це буде через податки. Фактично це буде те саме, адже для людей будуть збільшуватись ціни або податкова база. Наприклад, якщо перекласти утилізацію і переробку на тих, хто завозить упаковку, тоді зросте вартість продуктів. Всеодно в кінцевому результаті людина платить», – пояснює Хорішко.

Встановлення такого комплексу дозволило б місту захоронювати не більше 1/6 нинішніх відходів, а можливо навіть переробити на паливо і старе сміття.

Чому містам створити такий завод складно?

В Україні немає установи, яка б опікувалась відходами. Представники «Агентства розвитку Дніпра», які долучились до роботи по законопроєктах щодо відходів, пропонують створити державну установу ресурсоефективності, яка б допомагала містам втілювати їх ідеї.

«Будь-яке місто, навіть якщо хоче подати проєкт на грант ЄС, має мати проєктну документацію. Проєктна документація може коштувати від 1 до 5% вартості всього проєкту. Тобто для нашого проєкту це 350-700 тисяч доларів. В цій документації проробляються всі площадки, економічна доцільність, робиться юридичний огляд процедури. Лише з цим можливо йти до ЄБРР, Міжнародної фінансової корпорації, до інших донорів та просити про секторальну допомогу Євросоюзу. На нашу думку, державна установа мала або допомагати фінансово, або структурно в написанні таких проєктів для міст», – каже Хорішко.

Каже, якби міста мали ці проєкти, то вже на 2-3 кроки були б ближчі до втілення ідеї, адже м. Дніпру на розробку своєї інвестиційної пропозиції знадобилось три роки і підтримка та поради людей із корпоративного бізнесу.

Окрім того, отримати достатньо сировини не вдасться без покарань для забруднювачів.

«Якщо ніхто не карає за те, що ви викинули 20 тонн сміття десь в полі, а з іншого боку вас просять вивезти це сміття і заплатити за це, то питання ніколи не вирішиться. Має бути контролюючий орган», – впевнений Хорішко.

Окремим пунктом роботи має бути просвітницька робота з містянами, бо ж для більшості містян, які живуть не поряд з полігоном проблеми сміття не існує.

Отримати фінансування самотужки містам фактично нереально.

На жаль, дуже мало міст в Україні спроможні досягти гарантій для отримання такого фінансування. Держгарантію містам отримати малоймовірно. Для гарантій, які може надати інвестору саме місто треба мати профіцит міського бюджету, а гарантії можуть бути співмірні сумі двох бюджетів розвитку. Якщо місто, як, наприклад, Кропивницький, не має великого бюджету розвитку, не має великої фінансової гарантії, ви не можете залучити такий проєкт від міжнародних донорів.

А от співпраця держави з бізнесом у цьому секторі може бути взаємовигідною.

«Моя порада структурувати проєкт, щоб був приватний інвестор, який би хотів заробляти на цьому довгостроково. І обов’язково державно-приватне партнерство. Не для того, щоб диктувати приватній стороні що робити, а щоб гарантувати, що місто протягом роботи підприємства даватиме йому сміття. Тільки йому і більше нікому. Щоб, коли прийде новий мер, ситуація не зміниться», – пояснює пан Дмитро і додає, що приватний інвестор, залучившись держпідтримкою, може звертатись і до ЄБРР.

На свого інвестора місто Дніпро теж поки чекає.