Нещодавно депутати Дніпровської міськради ухвалили рішення про побудову індустріального парку на Слобожанському проспекті. Проект було ініційовано «Агентством розвитку Дніпра». Такий результат доводить, що місто може створювати власний мікроклімат.

Про залучення інвесторів до Дніпра, створення агророботів, використання біо- та ІТ-технологій у виробництві та самоідентифікацію міста та дніпрян розповів в інтерв’ю для «Дніпрограда» Володимир Панченко – директор «Агентства розвитку Дніпра», економіст та переконаний індустріаліст, який є прихильником економічного націоналізму.

– Пропоную поговорити про бізнес-інфраструктуру у Дніпрі. Що наразі є пріоритетним для розвитку цього напрямку?

– Якщо говорити загалом про інвестиційний клімат, то першочергове значення мають не можливості місцевих органів влади, а ситуація в країні. Наразі в Україні вона досить складна, тому що ми на інвестиційній карті світу визначені як країна, в якій триває війна. Це відштовхує іноземних інвесторів, натомість бізнесменів у середині країни тривожить вже не відсутність кредитування, але і скорочення споживання, яке актуальне другий рік поспіль. Від цього страждають власники ресторанів, готелів та інших закладів. Такою є загальна ситуація в країні.
У цій ситуації Дніпро, як велике місто, може зробити багато. Тут можна говорити про створення власного мікроклімату і бізнесмени можуть на це реагувати. Якщо місцеві інвестори не будуть вкладатися у Дніпро – це буде негативним показником для іноземних інвесторів.

– Як би ви охарактеризували поле діяльності «Агентства розвитку Дніпра»?

– Агентство створене за рішенням та з фінансуванням міської ради. Незважаючи на це, ми також працюємо на залученням зовнішніх джерел фінансування. Ті проекти, якими ми опікуємось, є своєрідними точками росту. Найбільш відомий проект – індустріальний парк. Мета його утворення полягає у створенні інфраструктури, що дозволить будувати фабрики.

Ми збираємось надати близько 40 гектарів тим бізнесменам, які б хотіли відкрити промислове виробництво, а загальна площа парку становитиме більше 80 гектарів. Всі консультації, які ми наразі проводимо, спрямовані на залучення компанії-оператора з високотехнологічної країни. Перш за все, виробництво має базуватися машинобудуванні, а також бути незабруднюючим та стимулювати ІТ. Воно може також включати і прості сфери бізнесу, які пов’язані з упаковкою чи переупаковкою, різними збиральними виробництвами.

– Що з вищезазначеного можна реалізувати в індустріальному парку на Слобожанському проспекті?

– В індустріальному парку, будівництво якого розпочнеться невдовзі, крім промислових підприємств нового типу є можливість для створення бізнес-інкубатора. Його можна реалізувати у рамках науково-технологічного парку, який часто створюється як окрема одиниця, однак тут є шанс об’єднати два концепти. Над цим інтегрованим проектом у нас працює спеціальна група. Не менш важливо залучити біо- та ІТ-технології для створення агророботів з подальшим використанням в агробізнесі.

На додачу до цього, на території парку буде розміщуватись кампус – простір для нетворкінгу. Це необхідно для молодих бізнесменів, які наразі стрімко емігрують з країни. На жаль, це незаперечний факт, що молодь від’їжджає і буде продовжувати це робити. Їх не втримати за допомогою заборон, бо наша країна є демократичною. Заклики теж не допоможуть. Потрібне навчання, супроводження та кошти. Тому Агентство працює над концепцією створення фонду розвитку, який, за умов часткового (на рівні 1-10%) від необхідного обсягу фінансування від міста, доповнений на 90-99% інвесторськими коштами, допоможе молодим бізнесменам стартувати у своїй діяльності.

– На чому варто акцентувати, розбудовуючи індустріальний парк?

Look The INDUSTRIAL PARK ІN DNIPRO CITY: project video

– При всій жагучій потребі у промисловому майданчику, першим буде не цей проект. У Дніпрі немає постійно діючого виставкового центру, тому це перше, що необхідно зробити в рамках парку. Мета даних центрів – не тільки традиційна виставкова діяльність, але і показ технологій «Індустрії 4.0». Це вже не стара промисловість, до якої належать мартени. Індустрія четвертого рівня поєднує метал та ІТ. До того ж, виставковий центр самоокупний, тому зараз тривають переговори щодо його створення.

– Хто ініціює ідеї, які намагається реалізувати «Агентство розвитку Дніпра»?

– Агентство отримує ідеї на припрацювання як від мерії, так і від бізнесу. Ми виступили ініціатором конкурсів для привернення уваги до можливості отримати вдосконалення бізнес ідей, які можна назвати частковою бізнес-інкубацією, коли автори ідей подавали власні проекти у вигляді бізнес-планів. Однак ми їх завжди доопрацьовували по стандартам UNIDO.

– Два тижні тому у «Менорі» відбувалася зустріч бізнесменів, на якій ви були присутні. Одна з тез, що обговорювалась, стосувалась використання Служби безпеки України, зовнішньої розвідки, для економічного розвитку, але не в сенсі перевірок бізнесу. Як ви гадаєте, наскільки це дієво?

– Ця ідея періодично спливає у різних програмах, починаючи з 2010 року. В «Менорі» зустріч проводив мій хороший знайомий – спікер та стратег Валерій Пекар. Він разом з колегами намагався показати, що бізнес спати не може, тому бізнесмени весь час мають брати участь і в громадській діяльності, і в політиці. Скоріше за все, проект Валерія Пекара «Нова країна» в майбутньому перетвориться у партію, оскільки вони активно ініціюють залучення бізнесу до політики.

У світі так влаштовано, що все підпорядковується економіці. Ті служби, які працюють за кордоном, мають отримувати доступ до промислових секретів, з якими просто так ніхто не хоче ділитися. Світова практика показує, що провідні країни їх просто викрадали. Нам зараз треба наслідувати досвід сучасних високорозвинених країн, який вони отримали в момент старту. В той момент, коли були такими ж слабкими, як і ми. Один із факторів їхнього успіху – тяга до технологій.

– Наскільки вдалим є залучення малого та середнього бізнесу України до новітніх технологій?

– В Україні часто стверджують, що у нас три мільйони малих підприємців, так само як і в Німеччині. Однак це підміна понять. За кордоном малий та середній бізнес може мати 20 мільйонів доларів обороту, а у нас бізнесом називають перепродаж товарів на базарі з «сьомого кілометра» Одеси. Це дуже неприбутково, такий сектор просто не дає можливості заробляти.

Сучасні провідні країни, коли знаходились на початку свого розвитку, надали малому середньому бізнесу можливість працювати у високотехнологічній сфері. Цей процес базований на копіюванні кращого досвіду, встановленні пріоритетів та їх стимулюванні. Так було і з слабкими економічно незалежними країнами і з колоніями(якою були і США, до речі). Кожна колишня колонія знаходилась на нижчому етапі розвитку, ніж метрополія, від якої вона залежала, але позбавившись колоніальної шаленості, одні йшли шляхом копіювання кращого досвіду, а інші – шляхом бездумних запозичень на проїдання. Так, на жаль, сталося з Україною. Почавши з непоганого рівня після виходу зі складу імперії СРСР, у зв’язку з бездумним слідуванням догматичним принципам ультра лібералізму, не було створено умов для розвитку технологій. Цей розрив був зафіксований і з часом лише збільшується. Вихід єдиний – створювати анклави чи точки росту, які будуть скорочувати відстань між відсталими і розвинутими. До речі, у Польщі сегмент бізнесменів малого та середнього бізнесу, які займали нетехнологічну безперспективну нішу, витіснили значно раніше. Ще на початку 1990-х років припинили контрабанду з Польщі в країни минулого СНГ, хоча там було не менше 399 тисяч зайнятих.

– Яким має бути бренд Дніпра? Адже останнім часом часто критикують те, що місто завжди позиціонувалося саме як індустріальне.

– Якщо Дніпро хоче заробляти великі гроші, то воно повинно бути містом нової індустрії четвертого рівня. Я індустріаліст, прихильник економічного націоналізму, і завжди ним був, тому я за індустріальний бренд, який показує шлях до майбутніх високих технологій.
Наразі статистика говорить, що щорічно відбувається відтік населення з міста у кількості 30 тисяч осіб. Все це незважаючи на приплив переселенців з Донбасу та з сільської місцевості. Тому у нас катастрофічна ситуація з іміджем міста, з можливістю для прогресивних особистостей займатися чимсь цікавим.

– Який вихід з такої ситуації?

– Треба ставати кращими, ніж інші. В умовах децентралізації можливості міста, а також області лише розширюються і збільшуються. Я думаю, так і буде. У міста є кошти, які мають вкладатися не лише в покращення доріг, медицини, а насамперед в освіту та інфраструктуру бізнесу. Хто сьогодні хоче купити нашого дніпровського юриста на зовнішньому ринку праці? Інша справа з інженером-робототехніком – його можна «продати» – тобто дати можливість створити підприємство, де такий спеціаліст буде працювати. Маючи таких спеціалістів, можна залучити до міста інвестора.

До речі, якщо говорити про залучення інвесторів до індустріального парку, то вони зацікавлені в перш за все в місцевих працівниках. Коли йдеться про Дніпро або Харків, інвестори переконані, що тут достатньо працівників з потенціалом, які можуть зрозуміти нові технології. Цього не можна сказати про працівників з країн Африки та Латинської Америки. Україна за доходами населення відноситься до країн третього світу, а за освітою – до країн другого світу. І це шанс, тому необхідно розвивати освітню та бізнес інфраструктури. Місто в змозі це зробити.

– Мабуть, найбільш логічно було б змінювати систему освіти – зменшувати кількість незатребуваних професій, натомість відривати нові?

– Звичайно, місто повинно впливати на це. Прийнято вважати, що ринок це регулює, але ж треба враховувати, що з дуже великим запізненням. Існує певна схема, яка діє й досі. Спочатку батьки віддають свою дитину після 11 класу до вишу, в якому вона навчається п’ять років, а потім ще працює декілька років. Мине мінімум десять років, перш ніж наступні батьки зроблять висновок з чуток, що не треба було віддавати на цю професію свою дитину. Таке спізнення, на жаль, традиційне для нерозвинутих країн.

У розвинутих країнах все дуже точково і пов’язано на спільних діях місцевого уряду, університету та бізнесу. Звичайно, людям треба пояснювати та підказувати, куди перспективніше віддати дитину. Професійним є створення пріоритетів розвитку, прогнозуючи майбутнє на 5-10 років, що дозволить робити замовлення на потрібні професії. Я не говорю про держзамовлення, в першу чергу, це бізнес-замовлення. Тому місто може впливати на ці процеси. Тим більше, що ХХІ століття називають століттям міст, які конкурують між собою. І що важливо, конкуренція ведеться за людей.

Найближчим часом ми будемо спостерігати цю війну за мізки, в тому числі за найкращих айтішників. Харків’яни все частіше поглядають на Дніпро, бо воно більш цікаве з точки зору ландшафту, можливої інфраструктури відпочинку.

Якщо висмоктати молодь з Дніпра – місто помре. Воно, до речі, помирає. Приклад такого вимираючого міста можна спостерігати в недавньому минулому в Детройті, Ліверпулі, Манчестері. Це ті випадки, коли зникає якась ключова галузь економіки, як от промислове виробництво. Зараз американські дослідники так говорять не лише про Дніпро, але й про Київ.

– Яке місто України вирізняється власною самодостатністю?

– Серед таких ми бачимо Львів. Саме тут еліта міста викристалізувалася у рух для вироблення стратегії наступних дій. Також можна назвати Одесу, хоча у неї немає такої стратегії як у Львові. Її перевага у вигідному геостратегічному положенні. В Одесі порт, який й надалі буде працювати, а у зв’язку з анексією Криму, наразі тут найбільший туристичний хаб. Одеситам вже варто думати, як вони будуть залучати туристів, коли Крим повернеться до України. Крим стане дуже дешевим, коли буде повернутий. Там будуть зовсім інші уявлення про те, як ведеться бізнес і одеським курортам буде непереливки.

Також варто назвати Київ, як безумовно забезпечене потенціалом розвитку. Існують такі прогнози, які правомірно застосовувати щодо Києва, коли у країні столиця стає єдиним містом, що по спражньому розвивається. Усе інше – глуха провінція.

– Що треба Дніпру, аби стати культурним містом у європейському розумінні?

– Не можна вважати культурними лише розважальні заходи, цього у нас достатньо. Молоді айтішники, які емігрують з міста, говорять, що тут немає чого робити. У них є фінансові можливості, однак бракує простору, в якому можна себе реалізувати за межами роботи. Тому у Дніпрі може бути створена, як наприклад у Катовіце, спеціальна філармонія. В цій філармонії спеціальний зал та найкращі музиканти, яких запрошують за великі кошти. Таким є туристичний напрямок, тому люди приїздять на виступи симфонічного оркестру.

У світовому сенсі стати культурним містом можливо, але це дорого. Треба до цього прагнути. Я це сприймаю через призму бізнесу – як одну з точок розвитку для бізнесу, але орієнтованого на не на внутрішній ринок. Це, по-суті, експорт послуг. Сто євро коштує квиток на мюзикл «Cats», який йшов у Лондоні кожного дня протягом 35 років. Я відвідував його двічі – самостійно та з дочкою і обидва рази був у захваті.

– Як можна переконати депутатів Дніпровської міськради змінити датування міста, адже лише вони можуть утвердити це рішення, якому наразі відверто опираються?

– Більшість депутатів не хочуть вникати в дослідження або ж ідеологічно заангажовані. По-суті, сьогодні відбувається демонтаж імперського міфу. Я не пропоную відмовлятися від імперського періоду історії міста, я прагну уникнути політичних маніпуляцій щодо цього періоду. Якби наше місто справді перетворилося на третій імперський центр, як планувала Катерина ІІ, слідуючи за Москвою і Санкт-Петербургом, було б чудово. Однак місто почало розвиватися лише після земельної реформи 1861 року, коли жителів захопила «залізна» лихоманка. Звідси слідує, що місто не Катерининське, а Полівське, тобто за ім’ям Олександра Поля, котрий знайшов руду.

Що стосується передатування, то це є відновлення наукової справедливості і є абсолютно нормальним. Жити в якихось фантомних датах означає те ж саме, що поклонятись Григорію Петровському та розміщувати його пам’ятник при в’їзді в місто на центральному вокзалі.

Тобто потрібна самоідентифікація дніпрян не лише в міському, державному, але й світовому просторі – ось тоді ми будемо цікаві не лише інвесторам, а й світовому туризму, бо будемо варті уваги, прихильності та зацікавленості вкладати в нас, дніпрян, гроші, а це – наповнення місцевого бюджету, до чого прагне громада та місцева влада.

Share This